До уваги батькам гіперактивної дитини

Як визначити гіперактивність?

СДУГ дуже часто проявляється у віці з 2 до 3 років. Але також він може себе проявити в більш пізньому віці - в період навчання в школі, тобто у віці 6-8 років. У гіперактивних дітей виникають проблеми з навчанням і в спілкуванні з однолітками. На них не діють ні покарання, ні вмовляння. Вони немов пропускають повз вуха все те, що їм кажуть. Вони порушують встановлені батьками або навчальними закладами правила поведінки.

Дослідження показали, що гіперактивність практично у всіх випадках супроводжується синдромом дефіциту уваги. Так у даного захворювання з'явилася власна назва - СДУГ, тобто синдром дефіциту уваги з гіперактивністю.

Головний мозок такої дитини дуже важко сприймає інформацію - як зовнішню, так і внутрішню. Такі дітки не можуть довго концентрувати свою увагу на одному предметі і відрізняються від здорових дітей непосидючістю, неуважністю, імпульсивністю, а також невмінням контролювати свої рухи.

Якщо вчасно не почати лікування, то є велика ймовірність того, що гіперактивній дитині буде дуже складно адаптуватися в суспільстві, а також у нього можуть виникнути проблеми з навчанням.

До симптомів СДУГ можна віднести наступне:
• непосидючість (дитина не може просидіти на одному місці без рухів більше 2 хвилин);
• неуважність (дитина не в змозі концентрувати тривалий час свою увагу на одному предметі);
• емоційна нестабільність (часті зміни настрою, плаксивість);
• метушливість і занепокоєння;
• проблеми зі сном (дитина довго не може заснути і часто прокидається вночі);
• ігнорування правил і норм поведінки;
• затримка розвитку мови.

Що робити?
Отже, якщо у вас зростає гіперактивна дитина і ви не знаєте, що з цим робити, то вам просто необхідно створити мікросвіт для свого чада, який матиме певні правила, дотримання яких необхідно, де він буде отримувати необхідне йому увагу від дорослих, але не шляхом покарань або криків, а нормального спілкування, яке супроводжується фізичним контактом, тобто частіше його обіймайте і гладьте по голові, особливо коли він плаче.

В цьому мікросвіті повинні існувати всі умови для нормального існування. Запишіть його в який-небудь гурток чи спортивну секцію. Там гіперактивна дитина буде вихлюпувати свою енергію і одночасно вчитися дисципліні. Але найважливіше - це заняття повинно подобається вашому чаду.
Також цей мікросвіт повинен бути максимально передбачуваним, спокійним і стійким для малюка.

Повинен бути строгий режим дня, виконання якого необхідно і при якому не існує «поважних» причин, щоб його не дотримуватися.

Тобто підйом в 7:00, туалет, умивання, чищення зубів, сніданок, заняття.

Увечері в 9:00 – 9.30 потрібно лягати спати,

перед сном за годину обов'язково виключаються активні ігри, гучна музика - загалом, все, що дратує і збуджує нервову систему.

Купаємося, п'ємо кефір, читаємо казку і лягаємо спати.

Крім того, ви також повинні брати активну участь в житті вашої дитини, особливо якщо він гіперактивний.

Грайте з ним частіше, робіть разом будь-які саморобки, вам необхідно зацікавити малюка, так ви навчите його концентрувати свою увагу на чомусь одному.
Також можна чергувати активні ігри з спокійними. Побігайте з малюком, пограйте в прядки, а потім посадіть його за стіл і помалюйте разом.

Спробуйте на початку гри створити позитивний емоційний настрій і підтримувати його протягом всього часу взаємодії з дитиною. Сядьте поруч, не забувайте дивитися один одному в очі, щиро дивуватися, радіти, використовувати ласкаві дотики.

Яким має бути зміст цих ігор?

Перш за все це ігри, безпосередньо направлені на збагачення емоційних відчуттів, розраховані на те, щоб розсмішити, здивувати, заспокоїти і тому подібне.

Наприклад, можна використовувати гру "Розкажи вірші руками", коли мама і дитина по черзі і разом намагаються різними рухами рук з використанням міміки показати зміст вірша. Або ігри на узгодженість спільних рухів типу  "Насос", "Кузня".

Можна використовувати ігрові вправи типу "Спробуй показати, спробуй вгадати", головним змістом яких є зображення різних предметів і дій з ними (наприклад, з'їсти кислий лимон, морозиво, що тане, підняти важку валізу та ін.).

Ці вправи не лише збагатять дитину всілякими емоційними відчуттями, але і сприятимуть розвитку уяви. Дуже корисно також спільне вигадування казок, віршів, розповідей.

Оскільки для гіперактивних дітей характерні деякі порушення уваги і самоконтролю, Важливо проводити з ними прості ігри на розвиток даних функцій, наприклад "Лабіринт", "Що змінилося", "Чим схожі, чим відрізняються", "Знайди "зайве" та ін.

Для впорядкування реакції при сприйнятті інструкцій і розвитку умінь утримувати ціль підійдуть ігри типу "Встигай". Вміст гри зводиться до того, що дорослий домовляється з дитиною про те, що буде, припустимо, називати цифри, а той повинен стежити і сказати "Стоп", якщо виголошена обумовлена цифра, наприклад "7". Можна ускладнювати правила: "Стоп" говорити лише в тому випадку, якщо перед цифрою "7" називалася цифра "6". Підтримати інтерес дитини до даної гри можна, замінивши слуховий матеріал на зоровий. За цим же принципом побудовані ігри "Не наслідуй", "Так і ні" не говорити", "Підлога, ніс, стеля", в яких передбачені правила обмеження деяких дій дитини.

Спільна діяльності з дитиною, особливо значима, оскільки допомагає зняти напругу як у дитини, так і в дорослого, наблизити їх один до одного, відчути бажання і потреби один одного – одним словом, налагодити нормальне емоційно- насичене життя дитяти в сім'ї.

Деякі прийоми поведінки дітей з гіперактивністю можна звести до наступних:

1.    У своїх стосунках з дитиною дотримуйтеся «позитивної моделі». Хваліть її, коли вона цього заслужила, підкреслюйте успіхи. Це зміцнює впевненість дитини у власних силах, підвищує її самооцінку.

2.   У вихованні необхідно уникайте крайнощів - надмірної суворості і надмірного потурання. Чітко поясніть дитині правила поведінки в різних ситуаціях.

3.   Заохочуйте дитину в кожному випадку, коли їй вдалося довести розпочату справу до кінця. На прикладі відносно простих справ вчіть її правильно розподіляти сили.

4.   Дуже важливим є емоційний і фізичний контакт. Треба обійняти, приголубити, погладити, заспокоїти у важких ситуаціях - і неконтрольовані емоції та м'язова напруга почнуть спадати.

5.  Дотримуйтеся вдома чіткого розпорядку дня. Це діє на суперактивну дитину заспокійливо. Оскільки їй через свою імпульсивність важко миттю переключитися з одної справи на іншу, бажано попередити її заздалегідь, а ще краще - виставити будильник чи таймер.

6.  Оберігайте дітей від перевтоми, що пов'язана з надлишковою кількістю вражень (телевізор, комп'ютер), уникайте місць з підвищеним скупченням людей (магазинів, базарів).

7. Залучайте і заохочуйте дитину до пасивних ігор, що вимагають концентрації уваги (лото, доміно, розмальовування, ліплення, читання тощо). Ці заняття дають змогу розслабитися, що надзвичайно важливо для гіперактивної дитини.

8.   Дайте дитині можливість витрачати надлишкову енергію. Корисними є щоденна фізична активність на свіжому повітрі, тривалі прогулянки, біг, спортивні заняття, ігри. Але й тут запобігайте перевтомі, яка переростає у гіперактивність. Крім того, таким дітям не слід брати участь у командних, іграх, де задіяні сильні емоції (футбол, баскетбол, естафети тощо).

9.  Продумуйте раціон дитини, віддавайте перевагу правильному харчуванню з достатнім вмістом вітамінів і мікроелементів. Дитина має вживати якомога менше смаженого, гострого, соленого, копченого, більше - вареного, тушкованого, свіжих овочів і фруктів. Якщо дитина не хоче їсти - не примушуйте її!

10.  Дитина повинна мати свою кімнату або свій куточок для ігор, навчання, де вона може усамітнитись. Оформлюючи дитячу кімнату чи куточок, уникайте яскравих кольорів, ламаних ліній. На робочому столику не має бути предметів, що відволікають увагу, адже малюк самотужки не може досягти того, щоб його нічого не відволікало. Столик має міститися якомога далі від телевізора, дверей, різного роду шуму. Його непосидючість є реакцією на зовнішні подразники, отже їх треба мінімізувати.

11.  Не забувайте говорити дитині, як сильно ви її любите.

Важливим є і те, як харчується дитина

Дієтичні дослідження показують, що гіперактивні діти споживають великі кількості солодощів і цукру. Надлишок глюкози, відсутність збалансованої дієти часто призводить до аномального процесу метаболізму у дітей. Експерти рекомендують аналізувати продукти харчування, які їдять ваші діти, щоб з’ясувати, чому деякі з них провокують розвиток гіперактивності, роблячи дитини примхливим і дратівливим.

Зрозумійте, що для зростаючого організму вкрай важливо отримувати всі необхідні вітаміни і мінерали.

Для початку слід збільшити кількість Омега-3 жирів в раціоні дитини. Омега-3 мають заспокійливий ефект для багатьох дітей з синдромом гіперактивності.

А відсутність у харчуванні корисних речовин негативно позначаються на розвитку мозкових структур, стан пам’яті, рівні запам’ятовування, уваги та інше.

Необхідно включати в раціон харчування дитини свіжі овочі, знежирені або нежирні кисломолочні продукти (йогурт, кефір, сир), сири, приготовані зі знежиреного молока. Зменшити споживання цукру можна, запропонувавши дитині свіжі, заморожені або сушені фрукти або ягоди.

Печива краще замінити крекерами з цільнозерновий борошна, збільшити споживання каш із злаків.

З традиційних солодощів можна залишити темний шоколад, він містить менше цукру, ніж молочний.

Це дозволить знизити рівень адреналіну і норадреналіну в крові, які роблять дітей нервовими і схвильованими. Морозиво краще вибирати ванільне, оскільки цей компонент відомий своїми заспокійливими властивостями.

Давайте правильно спілкуватися з дітьми

«Головна думка при спілкуванні: дитина – рівна нам людина. Так просто. Але визнання цього привертає душу дорослого і дає щастя дітям»

(С.Соловейчик)

Будь-який сильний тиск сприймається дитиною, як примус і викликає «ефект бумеранга» - протидію. Що ж робити? Змініть стиль свого спілкування, а саме:

Починайте говорити з дитиною не з слова «ТИ» а з слова «Я»

Наприклад: «Ти повинен прибрати свої іграшки» замініть на «Мені не подобається, якщо іграшки розкидані».

На перший погляд різниці у висловлюваннях не має і ви все одно хочете щоб дитина прибрала іграшки за собою, але у відповідь на «ТИ» дитина ображається, відгороджується, а у відповідь на «Я» малюк намагається виправдати довіру дорослого і буде набагато ефективнішим тому, що воно реалізує довіру і збереже в дитини добре самопочуття.

Звернення з «Я» дає можливість дітям більше довідатися про нас дорослих. Часто ми відгороджуємося від дітей панцирем «авторитету», що намагаємося удержати за будь-яку ціну. Іноді діти навіть дивуються, коли довідаються, що батько і мати щось відчувають!

Якщо ж ви відкриті і щирі у виявленні своїх почуттів, діти стають більш щирими у виявленні своїх. Вони починають відчувати: дорослі їм довіряють і їм теж можна довіряти.

Висловлюйте своє почуття без наказу або догани, залишайте за дітьми можливість самим прийняти рішення. І тоді вони починають враховувати наші бажання і переживання.

Щоб успішно зробити зауваження, яке дасть результат необхідно, щоб воно містило в собі три елементи:

1. Безоцінний опис поводження дитини: «Якщо ти усюди розкидаєш речі…»

2. Вказівка на те яким чином поводження дитини заважає дорослим: … «я змушена піти в магазин».

3. Характеристика почуттів, що відчуває дорослий: «… мені не подобається брати на себе цей обов’язок».

Якщо коротко, то правильне зауваження охоплює три моменти ситуації:

поводження дитини,

почуття дорослого,

наслідки поводження дитини для дорослих.

Наступні речення допоможуть вам побудувати спілкування за даною схемою:

Якщо ти … (констатація вчинку дитини)

Я відчуваю … (констатація ваших переживань)

Тому що … ( констатація наслідків поводження дитини)

Радості і успіху вам дорогі батьки в дійсно людських відносинах з дітьми!

Дефіцит батьківської любові

Родина була й залишається головним осередком становлення й розвитку дитини. Саме ви, батьки:

вводите малюка у світ людських взаємин;

вчите відрізняти добро від зла;

жити серед однолітків.

Стосунки в сім’ї – це зразок для дітей, які в ній виховуються

Майже весь досвід життя в суспільстві дошкільник здобуває у родинному колі через наслідування старших. У цьому віці наслідування підкріплюється загостреним бажанням дитини чинити так, як мама, тато або інші члени сім’ї. Ви всі хочете гарно виховати своїх малят, але самого лише бажання замало. Для цього потрібні знання!

У наш час вам, шановні батьки, зайнятим професійною діяльністю, заклопотаним матеріальним забезпеченням сім’ї, бракує часу:

для систематичного спостереженням за дитиною,

для глибокого вивчення її розвитку.

Мене дуже непокоїть дефіцит батьківської любові, що спостерігається, нажаль, із перших років життя дитини.

Симптоми цієї хвороби такі:

дитина часто сумує, вередує або без причини галасує;

навмисно робить дурниці чи ж просто порушує правила;

часто хворіє.

Нажаль, трапляється так, що:

ви не вмієте і не визнаєте за потрібне показувати дитині свою любов,

не визнаєте значущість таких стосунків,

не прагнете набути таких умінь.

Тому хочеться привернути вашу увагу, до цих проблем і допомогти Вам:

краще розуміти інтереси, можливості, переживання, вчинки ваших малят;

ставити до них вимоги, що відповідають їхнім силам і віку.

Зрозумійте :

дитині потрібні люблячі мама і тато всі 24 години на добу.

Не комплексуйте через те, що малюк забирає у вас весь вільний час.

Для розвитку дитині потрібно:

Максимально емоційне і позитивне, насичене спілкування із батьками!!!

Дух любові й тепла, яким сповнена дитяча кімната, позитивно впливає на здоров’я малюка.

Але надмірна любов може згубно впливати на дитину.

Найпідступніша любов – замилування, коли:

ви в захопленні від кожного вчинку малюка,

ви не замислюєтеся над їхньою суттю та можливими наслідками.

Щоб у сім’ї не виріс егоїст:

Навчайте дитину помічати поруч із собою людей, в яких теж є свої почуття, бажання, потреби, з якими слід рахуватися;

Будьте мудрими з дітьми;

Стримуйтесь у момент негативних дитячих проявів;

Умійте поглянути на проблему з позиції малюка;

Будуйте рівноправні стосунки, в яких одна правда та спільне розуміння добра і зла, якими керують взаємодовіра, повага й любов;

При таких стосунках у сім’ї неможливе застосування «батьківської влади», що дуже часто стає нездоланним бар’єром у налагодженні взаємин із членами родини.

Щоб в сім’ї панувала взаємодовіра, повага і любов притримуйтеся таких рекомендацій:

Заохочуйте самостійність своєї дитини.
Якщо ваш малюк потребує допомоги, створіть такі умови, щоб він сам знайшов шляхи подолання проблемної ситуації.
Не давайте готових відповідей – ваша допомога має обмежуватися натяками, навідними запитаннями.
Відзначайте досягнення дитини. Віддайте перевагу похвалі, а не докорам.
Не доповнюйте схвалення вчинків або поведінки дитиною критикою.
Не намагайтеся ставити перед дитиною завищені вимоги.
Не вимагайте від своєї дитини більше, ніж від себе.
Пам’ятайте, що для дитини позитивний приклад батьків значить більше за їхні повчання.
Створіть для дитини куточок, де буде її стіл, полички, іграшки, книжки, олівці фарби, альбоми та інші предмети, необхідні для її самостійної діяльності, гри.
Розповідайте дитині якнайбільше позитивного про самостійність, допитливість, а також про дитячий садочок, школу.
Пам’ятайте, після 20 хв. занять дитині необхідна перерва, зміна діяльності.
Не проводьте розвивальних занять із дитиною пізно ввечері.
Пам’ятайте, для продуктивності діяльності дитині необхідно спати 10 – 12 год. на добу, з урахуванням денного відпочинку ( 1- 1.5год.)

Крокуємо з малечею дорогою адаптації

Процес адаптації дитини до умов дошкільного закладу досить часто являється драматичною подією, що зачіпає всі сфери життєдіяльності малюка. У дитячому садку все не так, як удома: суворіший розпорядок дня, незнайомі дорослі й діти, незвичні вимоги... Але головне – розлучення з мамою. Усе це може викликати у дітвори напруження і навіть тривожність. Такий емоційний фон негативно відбивається на перших враженнях дитини про дитячий садок, погіршує звикання до нього.

Що таке адаптація?

Адаптація – це пристосування організму до нових обставин, а для дитини ДНЗ – новий, ще невідомий простір з новим оточенням, новими взаєминами.

Чинники, що впливають на адаптацію дитини до ДНЗ

1. Вік дитини

Відносно спокійно протікає період звикання дітей 3,5-4 років. У цьому віці дитина поступово виходить за рамки інтересів сімейного кола.
Нічого цього ще немає у малечі 1-3,5 років. Адаптаційний період діти переносять важко. Малюк відчуває неприйняття, паніку, якщо сторонній дорослий намагається виконати з ним якісь дії. Дитина відмовляється приймати допомогу вихователя.

Дає про себе знати й нервове напруження: малюк пригнічений, усе викликає у нього сльози; не відпускає від себе маму ні вночі, ні вдень; довго не може заснути, часто прокидається з плачем.

2. Поведінка дитини

Поведінку в період адаптації важко передбачити навіть дбайливим мамам.

Поведінку дитини під час вступу в дитячий садок умовно можна поділити на три групи:

Перша група – cюди належить більшість дітей. Вони:

різко бурхливо показують своє негативне ставлення до відвідування ДНЗ;
голосно плачуть;
кидаються на підлогу;
дряпаються,кусаються, то просяться на руки;
біжать до дверей, нікого не чуючи.

Втомившись від бурхливої демонстрації протесту, малюк може: несподівано заснути, присівши біля столу, для того, щоб через 3-4 хвилини з новою енергією знову плакати.

Діти цієї групи звикають до ДНЗ протягом 20-30 днів.

Друга група – сюди входить кілька дітей, які:

Після розлуки з мамою замикаються, стають дуже напружені й насторожені.
У них вистачає сили тільки на те, щоб зробити кілька кроків, забитися в найближчий куточок, від усіх відгородитися.
Ці діти ледь стримують плач,;
Сидять, їхній погляд нерухомий, вони не граються, мовчать.
І тільки побачивши в дверях маму, оживають, біжать до неї і гірко плачуть.

Адаптація таких дітей триває 2-3 місяці.

Третя група – комунікабельні малюки. Переступивши поріг дитячого садка, вони:

Не лякаються, а навпаки, беруть ініціативу в спілкуванні з дорослими;
Протягом дня розповідають дорослому все, що знають;
Із задоволенням демонструють свої вміння:

- самостійно одягаються,
- роздягаються,
- їдять,
- у ліжечку лежать спокійно.

Але така ідилія триває недовго (2-3 дні). Після цього, побачивши будівлю дитячого садка, діти впадають у відчай, і їх стиль поведінки стає схожим на стиль дітей першої групи.

3. Досвід дитини

Малюк з великої сім’ї (бабуся та дідусь, брати та сестри) вміє по-різному поводитися з різними членами родини, знає, чого від кого чекати, з цікавістю обстежує незнайоме середовище.
Відрізняється поведінка дітей, батьки яких живуть у маленькому сімейному колі. Їхнє коло спілкування маленьке. У дитини закріпляється симбіотичний зв'язок із матір'ю: залишившись на якийсь час без неї, дитина впадає в паніку.

Адаптаційний період дуже важкий і може стати причиною дитячого неврозу.

Не маючи великого життєвого досвіду в новому середовищі, дитина може налякатися так, що іноді починає поводитися неадекватно:

- лазить, хоч і вміє ходити;
- замовкає, хоч уже почала говорити.

4. Індивідуальні особливості малюка:

Якщо дитина активна, комунікабельна, має пізнавальний інтерес,

- вона адаптується легко, швидко.

якщо малюк повільний, спокійний, любить гратися наодинці ---шум, голосні розмови однолітків дратують його. Він хоч і вміє сам їсти, одягатися, але робить це повільно, відстає від усіх. Усе це накладає свій відбиток на його ставлення до навколишнього.

- Такій дитині необхідно більше часу на адаптацію.

Хворобливим, сором'язливим дітям

- необхідно в середині тижня влаштовувати вихідний.

Пам'ятайте!!! Тривалі перерви у відвідуванні дошкільного закладу затримують і ускладнюють період адаптації.

Під час адаптаційного періоду важливо:

Створіть в домі спокійну обстановку;
З розумінням ставтеся до безпідставного вередування малюка;
більше гуляйте з дитиною, пропоную, зняти емоційне напруження,- активними рухами, цікавою діяльністю;
Намагайтеся раніше вкладати дитя спати після теплої ванни;
У період адаптування треба менше ходити в гості;
рідше відвідувати поліклініку, перукарню, аби зайвий раз не перевантажувати дитину новими враженнями.
Огорніть свою дитину любов'ю, бережіть її нервову систему.

Прояви емоційно–нервового напруження

Часті неадекватні негативні емоції та емоційні стани:

- плач,
- капризування,
- плаксивість,
- тривала депресія,
- апатія,
- байдужість,
- знижений настрій,
- немотивовані напади гніву;
- високий індекс вікових страхів або поява страхів, не властивих віку.

Відсутність або мінімальний вияв позитивних емоцій, позитивної реакції на нові іграшки.
Відсутність чітко диференційованої емоційної реакції на різних людей.
Відсутність здатності відгукуватися на емоційний стан близької людини.
Надмірна обережність і побоювання небезпечних предметів.
Занижена комунікабельність дитини:

- їй важко вступити в контакт із незнайомими людьми.

Зниження пізнавальної діяльності (практична відсутність реакції новизни).

- Знижена ігрова діяльність або її відсутність.
- Малюнки на вільні теми, зазвичай у темних кольорах, песимістичного змісту.
- Зміна рухової активності ( підвищення або зниження).
- Зниження або підвищення апетиту.
- Проблеми із сном (аж до безсоння).
- Небажання відвідувати ДНЗ.

Адаптація пройшла успішно, коли у дитини:

Бажання йти до дитячого садка;

Адекватний вияв емоцій , наявність позитивних емоцій, позитивна реакція на нові іграшки;

Здатність адекватно й достатньо тривало відгукуватися на емоційні реакції оточення;

Висока комунікабельність;

Висока пізнавальна діяльність та активність;

Активна ігрова діяльність;

Малюнки у світлих тонах;

Стабільність рухової активності – малюк рухливий;

Відсутність проблем із сном і харчуванням.

Негативно впливає на звикання:

Недотримання в сім'ї режиму дня;

Застосування невірної методики «годування»;

Погіршення стану здоров'я дитини (патологічні відхилення та розлади);

Недостатній рівень психічного розвитку ;

Патологія вагітності та пологів;

Одноманітність життя та діяльності малюка;

Постійне перебування під ретельним наглядом дорослих (мама та бабуся).

Шановні батьки!

Коли спілкуєтесь з дитиною, яка адаптується до садочка дотримуйтесь таких рекомендацій:

Будьте особливо уважними до поведінки, настрою, самопочуття вашої малечі;

Вранці створюйте атмосферу гарного настрою: будіть дитину лагідним словом, м'яким дотиком руки до чола.

Говоріть дитині вдома, що в садочку їй буде добре, там багато гарних іграшок, хороших діток.

Не загрожуйте дитячим садком, як покаранням за гріхи й неслухняність.

Пам'ятайте, що ваше хвилювання передається дитині. Щоб запобігти цьому, заздалегідь познайомтеся з вихователями та особливостями організації життя в групі.

Учіть дитину елементарних навичок самообслуговування: одягатися, роздягатися, акуратно їсти, користуватися носовичком, умиватися та мити руки.

Заздалегідь продумайте, як зробити, щоб дитина спочатку не залишалась у дитячому садку на цілий день, а лише на декілька годин. У перші дні відвідування садка не залишайте дитину одну, побудьте з нею певний час на прогулянці.

Не запізнюйтеся, забирайте дитину вчасно.

Поступово збільшуйте її перебування в групі протягом тижня, починаючи з 1-2 годин, щоб дитина усвідомила: розлука з мамою тимчасова, мама завжди повернеться.

Забезпечуйте єдність виховного впливу всіх членів сім'ї, говоріть дитині чітко, що можна робити, як це зробити, а що не можна робити і чому. Тоді ваш малюк розумітиме, чого конкретно ви вимагаєте від нього.

Цікавтеся у вихователів, як він грається, як спілкується з іншими дітьми.

Обов'язково повідомте вихователів групи про звички та вподобання, про особливості здоров'я і поведінки вашого малюка.

Тримайте тісний зв'язок із персоналом групи й будьте певні, що працівники зуміли прийняти і зрозуміти вашу дитину і по-материнські дбають про неї.

Зміни в поведінці можуть бути через:

ХворобУ;

Дефіцит спілкування з дорослими;

Відсутність умов для активної діяльності;

Відсутність сенсорних подразників (іграшки, предмети для маніпулювання);

Незадоволення органічних потреб ;

Стомлення.

Причини стомлення

Тривале перебування без сну.

Непосильне фізичне і розумове навантаження.

Хронічне недосипання.

Недотримання режиму.

Неправильна організація діяльності.

Розвиток творчих здібностей дітей

Дошкільне дитинство - найсприятливіший час для розвитку творчих здібностей дітей

«Дитина не лотерейний квиток, на який повинен впасти виграш у вигляді портрета у залі магістратури або бюста в фойє театру. У кожному є своя іскра, яка може запалювати багаття щастя і правди, і в якому-небудь десятому поколінні, бути може, нагло запалає він пожежею генія і спалить свій рід, обдарувавши людство світлом нового сонця» Януш Корчак Проблема творчого розвитку особистості і її прояву в творчій діяльності до цього дня залишається актуальною у вітчизняній і зарубіжній психолого-педагогічній теорії і практиці, намагаються виявити суть творчої діяльності і знайти ефективні способи її реалізації.

Що ж таке «творчі здібності» або «креативність»?

Це здатність дивуватися і пізнавати, вміння знаходити рішення в нестандартних ситуаціях; це спрямованість на відкриття нового і здатність глибокого усвідомлення досвіду.
Передумови розвитку творчої особистості виникають у дитини дуже рано, але навіть ті елементи якостей творчої особистості, які можуть бути сформовані в дошкільному дитинстві зустрічаються у дітей не так часто.
Розвиток творчої особистості не відбувається самостійно, а потребує особливої уваги.
Краща підготовка до майбутнього:

- формування у малюка внутрішнього комфорту,
- безстрашність перед новими кроками,
- відчуття повноти життя.

Звичайно, треба вчити і виховувати дітей, але так, щоб вони могли:

- зберегти відчуття власної волі,
- власного вибору і творчості.

Краще не регламентувати життя дитини, а залишити за ним право:

- самостійно вирішувати,
- вибрати чим буде займатися,
- самому спланувати свій день,
- придумати якісь іграшки взяти на прогулянку і під що там грати.

Найчастіше ми намагаємося уявити світ радісним і постійним: ось він сам, ось і люблячі його батьки і т.д. Але світ складається з суперечностей, протилежностей:

- поруч з радістю - горе
- поруч з життям - смерть і т.д.

Дитина, яка звикла бачити тільки одне хороше або погане губиться в новій несподіваній ситуації, не може знайти вихід.
Мислення, що дозволяє сприймати світ у його суперечностях і знаходити вихід з них - вияв творчої уяви. Це основа для розвитку особистості, як відношення до нашого мінливого життя.

Цікава статистика

Креативність досягає піку у віці від 3,5 до 4,5 років, а також зростає у перші три роки навчання у школі; знижується протягом наступних року-двох і потім отримує новий поштовх, можливо, у зв,язку з підвищенням рівня фізичного розвитку (передпубертрат).

Креативність неоднозначно залежить від освіти. Більшість дітей втрачає свою спонтанну відвагу, коли вони стають «окультуреними».

Першим кроком до успішного розвитку творчих здібностей є ранній фізичний розвиток малюка:

- раннє плавання, гімнастика,
- раннє повзання та ходіння,
- раннє читання, рахунок,
- раннє знайомство з різними інструментами та матеріалами.
Другою важливою умовою розвитку творчих здібностей дитини є створення обстановки, що випереджає розвиток дітей.

Необхідно, наскільки це можливо заздалегідь оточити таким середовищем і такою системою відносин, які стимулювали б його найрізноманітнішу творчу діяльність і поволі розвивали б в ньому саме те, що у відповідний момент здатне найбільш ефективно розвиватися.

- Наприклад, ще задовго до навчання читання однорічному дитині можна купити кубики з літерами, повісити абетку на стіні і під час ігор називати дитині букви. Це сприяє ранньому оволодінню читанням. Третє, надзвичайно важливе, умова ефективного розвитку творчих здібностей випливає з самого характеру творчого процесу, який вимагає максимальної напруги сил.

Здібності розвиваються тим успішніше, чим частіше у своїй діяльності людина добирається «до стелі» своїх можливостей і поступово піднімає цю стелю все вище і вище.

- Така умова максимального напруження сил найлегше досягається, коли дитина вже повзає, але ще не вміє говорити.

Процес пізнання світу в цей час йде дуже інтенсивно, але скористатися досвідом дорослих малюк не може, так як пояснити такому маленькому ще нічого не можна.

Тому в цей період малюк мусить більше, ніж коли-небудь, займатися творчістю, вирішувати безліч абсолютно нових для нього завдань самостійно без попереднього навчання (якщо, зрозуміло дорослі дозволяють йому це робити, вони вирішують їх за нього).

У дитини закотився далеко під диван м'яч. Батьки не повинні поспішати дістати йому цю іграшку з-під дивана, якщо дитина може вирішити це завдання сама.

Четверте умова успішного розвитку творчих здібностей полягає в:

- наданні дитині великої свободи,
- у виборі діяльності,
- у чергуванні справ,
- в тривалості занять одною якою-небудь справою,
- у виборі способів і т.д.

Тоді бажання дитини, її інтерес, емоційний підйом послужать надійною, гарантією того, що вже більше напруження розуму не призведе до перевтоми, і піде дитині на користь.
Але надання дитині такої свободи не виключає, а, навпаки, передбачає:

- ненав'язливу,
- розумну,
- доброзичливу допомогу дорослих

Це і є п'ята умова успішного розвитку творчих здібностей. Найголовніше тут - не перетворювати свободу у вседозволеність, а допомогу в підказку. На жаль, підказка - поширений серед батьків спосіб «допомоги» дітям, але вона тільки шкодить справі.

Кілька корисних порад для дорослих:

Створіть дитині затишну і безпечну базу для її пошуків, до якої вона могла б повернутися, якщо буде налякана власними відкриттями.
Підтримуйте схильність дитини до творчості і виявляйте співчуття до невдач. Уникайте несхвальних оцінок її творчих ідей.
Будьте терпимі до дивних ідей, поважайте допитливість, запитання і ідеї дитини. Намагайтеся відповідати на всі запитання, навіть якщо вони здаються дикими і абсурдними. Пояснюйте, що на багато її запитань не завжди можна відповісти однозначно. Для цього потрібні час, терплячість. Дитина повинна навчитися жити в інтелектуальній напрузі.
Давайте дошкільняті можливість побути одному і дозволяйте займатися своїми справами (але не комп’ютерними іграми). Надлишок опіки може пригальмувати його творчість. Бажання і цілі дітей належать їм самим, а батьківська допомога може інколи сприйматися як «порушення кордонів» особистості.
Допомагайте дитині вчитися будувати її власних поглядах, щоб вона могла поважати себе і свої ідеї поряд з іншими ідеями та їх носіями. Таким чином, її самому, в свою чергу, будуть цінувати інші.
Допомагайте дитині у задоволенні основних людських потреб (почуття безпеки, любові, поваги до себе і оточуючих), оскільки людина, енергія якої скована основними потребами, менше здатна досягти висот самовираження.
Виявляйте симпатію до її перших незграбних спроб виражати свої ідеї словами і робити їх таким чином зрозумілими оточуючим.
Знаходьте слова підтримки для нових творчих починань дитини, уникайте критикувати перші спроби – якими б невдалими вони не були. Ставтеся до них з теплом: малюк прагне творити не лише для себе, але й для тих, кого любить.
Допомагайте дитині стати «розумним авантюристом» і часом покладатися в пізнанні на ризик та інтуїцію; найвірогідніше , саме це допоможе зробити справжнє відкриття.
Підтримуйте необхідну для творчості атмосферу, допомагаючи дитині уникнути суспільного несхвалення, зменшити соціальні тертя і подолати негативну реакцію однолітків. Чим більше ви надаєте можливостей для конструктивної творчості, тим щільніше закриваються клапани деструктивної поведінки. Дитина позбавлена позитивного творчого виходу, може спрямувати свою творчу енергію у зовсім небажаному напрямку.

Сором’язлива дитина
Одна з розповсюджених проблем, з якою зіштовхуються батьки – це дитяча сором’язливість. Що роботи, коли дитина не відповідає на запитання дорослих або при знайомстві з новими дітьми, опустивши голову, мовчить?

Звичайно дівчата більш сором’язливі ніж хлопчики, а первістки більш сором’язливі, ніж інші діти в родині. Уже до семи років «нормальна» сором’язливість у хлопчиків проходить, а дівчаткам приходиться «виліковуватися» від неї трохи довше.

Як треба поводитися у таких випадках?

Бути дуже делікатним з дитиною і не розчаровуватися в ній.
Не відкидати її і не використовувати авторитарний метод виховання.
Не перетворювати дитину в Попелюшку.
Усе роботи так, щоб Ваше маля не почувало себе незахищеним і залежним від вас.
Гасити тривогу з будь-якого приводу.
Підвищувати рівень самооцінки дитини.
Учити, щоб вона поважала себе. Хвалити її і роботи їй компліменти.
Формувати впевненість у собі.
Допомогти дитині усвідомити все те, в чому вона набагато перевершує своїх однолітків, і цією сильною стороною зрівноважити свої недоліки.
Учити дитину йти на розумний ризик, уміти переносити поразки.
Тренуватися з нею в навичках спілкування.
Будь-якими способами заохочувати дитину гратись зі своїми однолітками.
Допомоги дитині знайти такого друга, котрий захищав би її в середовищі однолітків.
Не порівнювати зовнішній вигляд дитини з іншими, більш гарненькими дітьми і не оцінювати достоїнства дитини за шкалою краси.
Не критикувати вголос розум Вашої дитини. І взагалі… менше критикувати.
Не створювати такі ситуації, у яких вона відчула б себе неповноцінною і була об’єктом навіть самих невинних жартів і глузувань.
Дитина повинна відчувати, що вона неповторна.
Бути ніжним з дитиною.
Співчувати їй.
Підтримувати її.
Зробити так, щоб місток довіри міцно з’єднав би Вас і Вашу дитину.

Усі діти талановиті!

У кожної дитини свій особливий дар, величезний потенціал, дивна сила, яка примушує їх рости і розвиватися.

З якою завзятістю і відвагою дитина робить свої перші кроки, йде, падає, знову встає.Вона активно освоює навколишній світ, прагне якнайповніше реалізувати себе.

Ця універсальна здатність властива усім дітям незалежно від конкретних здібностей і рівня розвитку.

У літературі виділяють декілька рівнів здібностей:

здібності (як такі);

обдарованість;

талант;

геніальність.

Під обдарованістю розуміють такий стан індивідуальних психологічних ресурсів, який забезпечує можливість творчої діяльності дитини, використання нестандартних підходів при вирішенні проблем, уміння знаходити цікаві рішення нестандартних завдань.

Саме слово «обдарований» викликає досить суперечливе відношення.

«Обдаровані діти» - серед них є ті, хто досить рано виявляє свої яскраві здібності, і ті, хто може виявити їх досить пізно (впродовж життя) – такі здібності можуть виявитися прихованими (непоміченими) в дитинстві і проявитися набагато пізніше. Наприклад Альберт Ейнштейн, який у дитинстві зовсім не вважався обдарованим, а надалі виявився генієм!

Цікава відповідь Ейнштейна на питання, як к він умудрився відкрити теорію відносності: «В дитинстві я дуже повільно розвивався, тому ті питання, на які діти отримали готову, авторитетну відповідь від дорослих, в моїй голові виникли набагато пізніше, і мені довелося шукати відповідіна них самому».

Найчастіше у дітей проявляється музична і художня обдарованість, але потім вони можуть зацікавитися і більш серйозними науками.

Прикладами всебічно обдарованої людини є М. В. Ломоносов і Леонардо да Вінчі. Останній мав не лише художні таланти, але і наукові, при чому реалізовував їх у самих різних галузях науки і життя.

Ознаки обдарованості проявляються досить рано і є запорукою майбутніх успіхів.

Але те в якій степені буде розвиватися її творчий потенціал дуже багато залежить від батьків та вихователів.

В обдарованих дітей виявляють:

Ранній розвиток мови і великий словниковий запас;

Високий рівень пізнавальнних процесів і хороша пам'ять;

Висока пізнавальна активність;

Гарна уява та фантазія;

Творче мислення.

Ви маєте не тільки навчити дитину відображати будь-яку дію, але й дати їйможливість проявити:

свою ініціативу,

винахідливість

розкрити свої творчі здібності.

Щоб розвивати всебічно обдаровану дитину вам необхідно бути:

дуже уважними до незвичних дитячих запитань;

з повагою відноситись до нестандартних ідей;

показувати дітям ,що їх ідеї мають цінність;

давати можливість самостійно навчатись та хвалити за це.

Якими ж методами можна користуватися для розвитку творчих здібностей?

Створіть вдома розвиваюче середовище;

Створюйте творчі композиції, спільні картини;

Використовуйте способи нетрадиційного малювання;

Використовуйте додаткові матеріали для оформлення робіт (сіль, крупа, клей, засушені листочки, яєчні шкаралупки, насіння рослин, малюнки із журналів, стрічки і таке ін.);

Читання художньої літератури;

Ігри типу «Включи уяву», «Якби то…», завдання з перетворення сонечка на щось інше схоже, загадкова клякса, домалюй;

Іграшки із покидькового матеріалу.

Шановні батьки!

Допомагайте дитині цінувати в собі творчу особистість.
Підтримуйте творчий імпульс дитини через повагу до їх робіт з образорворчого мистецтва, аплікації, перших спроб прибуманих оповідань.
В дошкільному віці більшість дітей не соромляться співати, танцювати, показувати свої малюнки іншим.

Дитяча особистість ще не закомплексована, вона відчуває в собі досить сил та бажаняння спробувати все, брати участь в усіх видах діяльності.

Допоможіть дитині в цьому і у вас будуть

Усі діти талановиті!

Чи задоволені ви поведінкою своєї дитини?

Практично немає батьків, які були б повністю задоволені поведінкою своєї дитини. Ви часто говорите про те, що ваша дитина через міру тривожна чи агресивна, чи вперта.
Перш за все потрібно знати, що деякі труднощі в поведінці дітей мають віковий характер і пов’язані з кризою розвитку 6-7 років. Вікові кризи (1,3,7років…) говорять про те, що в дитини нормальний психічний розвиток і вона переходить на новий віковий етап.
Кожен віковий період супроводжується своїми особливими труднощами в вихованні дітей, так як зміна виховних впливів, які ми застосовуємо до дитини, не встигає за швидкими змінами її особистості.
Але це не значить, що всі діти будуть себе однаково поводити під час кризи.
Всі люди різні і діти також!
Індивідуальні відмінності залежать від спадковості і соціального оточення та виховання (сім’я, близьке оточення).
Кожна дитина для батьків – це індивідуальність, неповторна особистість.
У дитини дошкільного віку відбуваються зміни в характері і поведінці, починає вередувати, а головне починає орієнтуватися в своїх почуттях і переживаннях.
Через це в дитини виникає нове ставлення до себе, формується самооцінка.
Батьки не встигають перебудуватися на другу систему відносин з дитиною, не враховують змін в її розвитку, стикаються з серйозними труднощами в її розвитку.
Дуже складним на цьому етапі є визначення відхилення поведінки через кризу чи через патологію розвитку.
Порушення в поведінці дитини обумовлені, як правило, двома факторами:

неправильним вихованням

незрілістю нервової системи.

Останній фактор часто недооцінюється батьками, в результаті виховний вплив виявляється безрезультатним, а часто і шкідливим.
Тому дуже важливо розібратися в причинах поганої поведінки дитини і тільки потім її виправляти.
Ще один важливий момент!
Ви, шановні дорослі, самі того не підозрюючи, переносите свої емоційні проблеми на дитину.
Наприклад, дитина може мати високу тривожність внаслідок того, що мама має підвищену тривожність.
Не даремно говорять, що поведінка дитини - це дзеркальне відображення поведінки їх батьків.
Тож перед тим, як робити дитині зауваження, дорогі батьки, подивіться на свою поведінку зі сторони.

Удачі вам!

«Як не треба готувати дитину до школи»

Напевно, немає таких батьків, які б не хотіли бачити своїх дітей здоровими, добре розвиненими, готовими опанувати непросту шкільну програму. Проте досвід роботи дозволяє зробити висновок, що далеко не всі батьки знають, як правильно підготувати дитину до школи, і часто припускаються дуже серйозних помилок. Дозволю собі узагальнити ті негативні моменти, які найчастіше виникають при підготовці майбутнього школяра.

Ще й досі багато хто з батьків сповідують принцип "щасливого дитинства". В їхньому розумінні дитина дошкільного віку має лише грати з ровесниками і не обтяжувати себе жодними проблемами. Це ніби і є "щасливе дитинство". А школа на те й існує, аби навчити школяра різних премудрощів. Зрозуміло, що такий підхід є хибним. Дитину необхідно поступово готувати до школи, наприклад, через гру, мудрі батьки не нав’язують, а пропонують своєму сину чи доньці. Якщо гра захоплює дитину, вона гратиме з вами всюди: вдома, на прогулянці,в поїзді тощо.

Саме через гру можна розвинути мислення, пам’ять, увагу, уяву дитини. Наприклад, колесо, яке відвалилося від машини, мамину обручку можна використати, щоб запитати в сина чи доньки "А якої воно форми? А ще які речі мають таку саму форму?" і у відповідь почути із здивуванням назви понад двадцяти різних предметів.

"Біле, квадратне, знаходиться над головою" - раптом загадково каже мама, готуючи вечерю. І чотирирічна донька, забувши одразу про капризування, весело включається в цю гру. "Стеля" - робить відкриття дівчинка і загадує своє слово.

"Давайте грати так, щоб все було навпаки" - пропонує мені сусід по пляжу, хлопчик п’яти років. Його мама пояснює, що дитині важко зрозуміти, що таке слова - антоніми, тому вона так просто назвала гру. Мама бере в руки чорний камінчик - хлопчик кидає білий. При цьому він називає всі предмети і дії та їхні протилежності. Подібних ігор існує велика кількість. Вони описані в літературі, періодичній пресі. Після опанування серії ігор ви помітите, що і самі здатні вигадувати, творити.

Найважливіший принцип підготовки до школи - розвиток допитливості. Звичайно, починати цей процес варто не в шість років, а раніше. А якщо ви ще навчите дитину слухати, спілкуватись з іншими дітьми і дорослими, підтримаєте її прагнення до самостійності: ініціативність, якщо допоможете вашій дитині відчути себе особистістю, яка багато що може, і до того ж, перебуває у доброму фізичному стані, ви зробите дійсно чимало для того, аби щасливе дитинство продовжувалося і в шкільні роки.

Багато є батьків, які підготовку малюка до школи розуміють, як систематичне тренування в читанні, письмі й рахунку. Найбільш наполегливі "проходять" з дитиною майже всю програму першого класу. Ці батьки не враховують однієї дуже важливої речі, а саме: вміння читати і писати не означає повної готовності до школи. Зокрема читання безпосередньо пов’язане з попереднім досвідом малюка і є відтворенням навколишнього світу. Воно складається з почуттів дитини, ставлення її до книжок, запасу слів, її самостійності, впевненості в собі, відносин із батьками.

Доволі поширеним є такий спосіб підготовки, коли батьки не просто займаються репетиторством, а глибоко, ретельно вивчають програму 1-го класу з виконанням домашніх завдань у повному обсязі. Фактично уроки розпочинаються ще за рік до відвідування школи. Цей підхід батьки пояснюють просто: у такий спосіб вони самі намагаються вберегти сина чи доньку від стресу, яким вони вважають вступ до першого класу. Пізніше, вже в школі, такій дитині буває просто нецікаво на уроках. Небезпека подібної підготовки до школи полягає в тому, що такі учні привчаються нічого не робити на уроках, марно витрачаючи час. Вони швидко виконують завдання і вимушені чекати, поки це зроблять інші. Їм важко стежити за повільним нечітким читанням решти учнів; тому вони відволікаються, малюють читають інші книжки, граються. Крім того, батьки, які в такий спосіб готують дітей до школи, більше піклуються про рівень їх інтелектуальної готовності і не звертають потрібної уваги на загальну психологічну підготовленість. Як правило, вольовий рівень таких дітей є низьким. Звичка отримувати позитивні оцінки без особливих зусиль, відсутність навички до копіткої, щоденної роботи дається взнаки в третьому і наступних класах, коли успішність цих дітей різко знижується. Негативні наслідки такого явища спостерігаються при формуванні особистості, зокрема її самооцінки.

Батькам важливо усвідомити, що дитина йде до школи, аби глибоко та краще пізнати світ, аби кожного дня робити маленькі відкриття, а не просто отримувати оцінки. Є й такі батьки, які озброїли своїх дітей психологічними тестами, що використовують при прийомі до школи. І ось уже малюк зазубрює відповіді на запитання,за допомогою яких перевіряють кмітливість тощо.

Доводилося зустрічатися і з такими батьками, для яких підготовка дитини до школи пов^’язана з пошуком престижних навчальних закладів. "Чим моя дитина гірша?" - таким принципом керуються деякі батьки, котрі без урахування можливостей і функціональної готовності дитини до школи влаштовують її в спеціалізований навчальний заклад із поглибленим вивченням іноземних мов, математики тощо. Таким батькам хочеться сказати: "Дитина не є засобом самоствердження. Поважайте її індивідуальність, неповторність, любіть її такою, якою вона є, просто тому, що це - Ваша дитина. Обираючи якусь школу, керуйтеся тим, аби вашій дитині там було добре. Тому при виборі навчального закладу виходьте з інтересів та здібностей вашої дитини".

Як бачимо, помилки при підготовці малюка до школи є різними. Одні батьки залякують дитину школою, створюючи тим самим негативну установку:

- "Ось підеш до школи, там тобі покажуть", - погрожує мама рухливому, непосидючому Павлику. А через два роки, коли прийшов час стати школярем, батьки дивуються, чому син не хоче йти до школи.

- У Сашка мама потурбувалася про гідну інтелектуальну підготовку, проте ізолювала від ровесників, аби не навчився малюк на вулиці поганого. Перші ж дні навчання виявили серйозні проблеми у спілкуванні, адаптації до школи.

- У Христинки батьки-ерудити. В їхній сім’ї є рідкісні вироби мистецтва, колекції монет, велика бібліотека. Починаючи з двох років, дівчинка відвідує музеї, виставки, з п’яти років грає на фортепіано, трошки володіє елементарною англійською. Вона весь час проводить у товаристві дорослих. Її поведінка розкута: вона вміє підтримати розмову, висловити власну думку. Ровесниці їй здаються дурненькими і наївними. Вони ще бавляться дитячими іграшками, а Христинка вже може вести розмову про архітектурні стилі. На моє зауваження щодо того, що в такому віці дуже велике значення має рольова гра, батько дівчинки відповів: "Все життя – гра. Ще награється».

Не знаю, якою буде доля цієї дівчинки, але перший клас виявився серйозним іспитом для всієї сім’ї. Христинка часто хворіла, багато пропускала. Їй важко давалась математика і в класі вона не мала авторитету. Дівчатка її вважали дивачкою. Успіхи в навчанні були посередні. Христинці стало нецікаво в школі. Батьки також помітили, що донька все частіше вдається до симуляції хвороби. Одного разу викривши це, вони відправили дівчинку до школи. Проте Христинка того дня все ж туди не пішла.

Зараз дівчинка відвідує тренінгову групу, в якій вчиться спілкуватися з дітьми. Здається, вона вперше відкриває для себе ровесників (дотепних, безкорисливих, винахідливих, щирих, добрих) і вчиться цінувати людей не лише за їхні знання, а й за чуйне серце, "талановитіруки, добрі справи. А її батьки все частіше з’являються на подвір’ї з півторарічним Олегом, який любить бавитися в пісочниці.

А якщо ваша дитина має якийсь талант? Як тут бути?

Батькам таких дітей раджу тісніше контактувати з психологічними службами, педагогами, що мають досвід роботи з дітьми, котрі наділені неабиякими здібностями. Врешті-решт, ви самі маєте стати педагогами і психологами для своєї дитини. Адже з такими дітьми нелегко і в навчанні, і в побуті. Їхнє нестандартне мислення, заглибленість у проблему, бачення її по-своєму може спантеличити будь-кого. Найлегше - вважати таку дитину вундеркіндом і при цьому нічого не робити. Найскладніше - розвинути її інтелектуальний потенціал, скерувати в належному напрямку, визначивши спектр неординарності, дати розцвісти її таланту.

Вашій дитині незабаром йти до школи.

Сподіваємося, що Ви не припустилися тих прикрих помилок, про які йшлося у нашій розмові.

Отож, у добру путь вам і вашим дітям!!!

"Психологічна травма: як допомогти дитині"

Злість може з’являтися спонтанно, без очевидної причини. Діти кричать, грюкають дверима, грубо відповідають на прохання. Як правило, після такого несподіваного спалаху злості, вони відчувають провину і шкодують про свої вчинки. Адже дитина може бути у відчаї, що сама не в змозі впоратися зі своїми почуттями, і саме тому в цей момент дуже потребує допомоги.
Що робити дорослим?
Так, саме батькам буває особливо важко з такими дітьми. Однак допоможе розуміння, що подібна поведінка є нормальною реакцією на стрес, травму, а також специфічні спогади про втрату. Наприклад, дитина, яка втратила близького друга, може проявляти неспокій, коли інші діти говорять про свої особисті взаємини.
Намагайтеся у такі моменти не сваритися. Дитина злиться не тому, що вас не любить чи погано вихована. Ця злість – прояв травми. Якщо вам вдасться стриматися, дитина буде вдячна, адже відчує, що ви розумієте її почуття і допомагаєте краще з ними впоратися.
Також ви можете спробувати допомогти своїм дітям зрозуміти, чому вони виявляють агресію і жорстокість у тій чи іншій ситуації. Для цього поговоріть наодинці про те, що турбує і викликає злість. І надалі намагайтеся стежити за такими проявами і обережно підказуйте, як краще контролювати свою поведінку. Якщо ж агресивна поведінка не зникає, варто звернутися по допомогу психолога.
Деякі діти молодшого віку в іграх можуть бути агресивнішими і навіть жорстокішими від старших. Наприклад, б’ються, кусаються, штовхаються... Одне слово, ображають інших дітей та дорослих.
Іноді жорстокість починається з проявів неспокою, збудження, які поступово зростають. Дитина поводить себе все зухваліше, перестає слухатися і реагувати на заклики «заспокоїтися». Буває, що в грі вона знову і знову повторює пережите, таким чином намагаючись потамувати біль чи змінити смертельний результат минулого. Наприклад, імітуючи похорон, знущаючись над домашніми тваринами або вбиваючи комах. Намагайтеся це зрозуміти. Жорстокість у цьому випадку не пов’язана з відсутністю моралі чи співчуття до ближніх.
До того ж, важливо пам’ятати, що багато дітей пережили таку травму, яка сильно перевершує їхню здатність зрозуміти і впоратися з пережитим. Не маючи кращого способу здолати неприємні спогади і відчуття безпорадності, дитина намагається опанувати свої почуття, ніби «програючи» їх, перетворюючи страх і занепокоєння на жорстокість. Так вона відчуває себе на якусь мить впевненішою і сміливішою.
Що робити дорослим?
Заохочуйте гратися, займатися спортом і допомагайте знайти вихід почуттям. Намагайтеся встановити довірливі взаємини. Для цього не сваріть, але й не потурайте жорстокості. Не бійтеся говорити в таких випадках і про свої почуття: «Мене засмучує, коли ти мене ображаєш». Намагайтеся дотримуватися однієї рівної лінії у своїй поведінці.
Важливо також допомогти дитині висловити те, що вона відчуває. Наприклад: «Я бачу, що ти розлютився. Це нормально після того, що ми пережили. Якийсь час ти можеш почуватися погано, згадуючи про минуле».
Будьте обережні з власними словами. Часом дуже хочеться сказати: «бандит», «тугодум» тощо. Але, сказані близькою людиною, такі слова можуть стати справжнім ярликом. Це тільки поглиблюватиме травму і затримуватиме процес «одужання». Вам допоможе стримуватися й постійне усвідомлення того, що дитиною рухає не жорстокість чи «тупість», а ті травматичні події, втрати і нещастя, які вона пережила.

Відстороненість виникає як захисна реакція від нав’язливих спогадів. Вона виявляється в спробах не говорити про травматичні події, не думати, не згадувати про них і уникати всього, що нагадувало б пережите, включаючи місця і людей, пов’язаних із ним. Емоційність знижується аж до заціпеніння. Це захист від стресових реакцій на все, що викликає спогади про травму.
Окрім цього, з’являється відчуття віддалення від інших, що може призвести до соціальної ізоляції. Також може зникати інтерес до звичних і улюблених видів діяльності.
Деякі діти можуть бути замкненими або надмірно тихими. Дорослим може здаватися, що в них або з ними немає жодних проблем. Однак вони теж можуть відчувати сильний стрес або глибоку печаль. Важливо вирізняти таких дітей і допомагати їм так само, як і агресивно налаштованим. Їм може знадобитися допомога в тому, щоб повернутися до колишньої поведінки в класі й з друзями. Не забувайте, що такі діти також потребують розради і підбадьорення.
Що робити дорослим?
Можна наодинці поговорити про те, що турбує і постійно нагадує про те, що трапилося. Якщо проігнорувати такий стан дитини, вона стане ізольованішою, матиме менше успіхів у навчанні та погано адаптуватиметься серед людей.
Можливо, ваша дитина втратила вірного друга або її дружні взаємини змінилися. Тому важливо допомогти знайти нових друзів або відновити колишню дружбу.
Різні види звичайної суспільної діяльності можуть бути особливо важливими для травмованих дітей. Вони часто відчувають себе самотніми, не такими, як усі. Подумайте, як залучити дитину до допомоги в збиранні, відновленні зруйнованого, турботі про інших дітей та дорослих.
Заплануйте приємне спільне проведення часу, наприклад, поїздку до друзів дитини, якщо вони живуть не поруч із вами. Не хвилюйтеся, якщо те, що дитина любила раніше, перестало приносити задоволення.

Страх. Діти, які пережили щось жахливе, можуть почати боятися того, чого не боялися раніше. Як правило, малюки вірять у те, що їхні батьки всюдисущі та всемогутні й можуть захистити їх від будь-яких нещасть. Ця віра допомагає їм відчувати себе в безпеці. Але після травматичних подій ця віра вже не є такою непохитною. А без неї дитині набагато страшніше жити в цьому світі, й безліч подій може нагадати про лихо: дощ, машини швидкої допомоги, галасливі люди, переляканий вираз обличчя. Ви в цьому не винні: винне пережите лихо.

Що робити дорослим?

Коли дитина боїться, говоріть про те, що ви зробите, щоб захистити її. Якщо щось нагадує їй про пережите і вона думає, що це повториться знову, допоможіть зрозуміти різницю між тим, що відбувається зараз (дощ або різкий звук), і тим, що відбувалося під час лиха. Якщо дитина говорить про монстрів, допоможіть вигнати їх: «Іди геть, чудовисько! Не лякай мою дівчинку. Я зараз нагримаю на монстра – і він піде. Геть!» Пам'ятайте, що дитина ще не може оцінити, чи ви справді можете захистити її, але так ви самі нагадаєте собі про все, що вдалося зробити для вашої спільної безпеки.

Іноді діти бояться, що з вами щось трапиться. Такі страхи, до того ж, можуть бути і у вас. Це природна реакція для тих, хто пережив небезпеку. Якщо ви не були з дитиною під час лиха, її страхи можуть бути ще сильнішими. Намагайтеся частіше говорити про те, що вам зараз нічого не загрожує.
Якщо небезпека все ж існує, розповідайте, що ви робите все можливе, щоб усе було добре. Подумайте про тих, хто зможе подбати про дитину, якщо з вами справді щось трапиться. Це допоможе вам менше хвилюватися. Робіть разом щось позитивне, щоб відволіктися від тривожних думок.

Похід до першого класу

До 1 вересня потрібно підготувати не тільки портфель і шкільні приладдя. Малюк повинен бути готовий морально до нової обстановки, нових дітей і дорослих. Тому знайомство зі школою добре було б розпочати не у вересні, а набагато раніше. Приведіть дитину до школи, пройдіться коридорами, погуляйте на спортивному майданчику. Обов'язково розкажіть, як Ви пішли до першого класу. Поясніть малюкові, чим школа відрізняється від дитячого садочка, до якого він звик. Необхідно розповісти і про те, як буде цікаво в школі, і про те, з якими труднощами може зіштовхнутися дитина.

Навесні або влітку познайомте свого майбутнього першокласника із учителькою. Тоді у вересні Ви уникнете тривожності, що іноді виникає в маленьких учнів під час зустрічі з новим дорослим.

Період адаптації до першого класу в кожної дитини триває по-різному. Хтось звикає практично відразу, а комусь знадобиться досить довгий час, щоб стати школярем. Якщо дитина йде до школи неохоче, поговоріть із нею, намагайтесь з'ясувати, що її хвилює. Можливо, вона почуває себе невпевнено. Можливо, в неї не складаються стосунки з однокласниками. Намагайтеся частіше спілкуватися із учителькою, адже вона бачить Вашого малюка в різних ситуаціях і може допомогти Вам порадою.

Коли малюк повертається зі школи, запитуйте в нього, що цікавого він сьогодні довідався. Якщо дитина почуває, що Вам небайдужі її шкільні успіхи, то й навчатися буде із більшим задоволенням.

Як зробити так, щоб малюк із задоволенням пішов до першого класу?

Þ Не віддавайте дитину в школу раніше шести років.

Þ Познайомте дитину заздалегідь зі школою, учителькою та майбутніми однокласниками.

Þ Розповідайте малюкові про школу, про свій дитячий шкільний досвід.

Þ Не сваріть дитину за промахи та невдачі в школі, інакше незабаром вона не захоче туди йти.

Þ Частіше спілкуйтеся із учителькою Вашого малюка.

Þ Щодня цікавтесь, що нового довідалася дитина в школі.

Не хворійте, дотримуйтесь правильного режиму дня, слідкуйте за денним раціоном вашої дитини і будьте здорові!!!

Правила набуття щастя

Правило №1 – Годі жаліти самого себе!
Жалість до самого себе – найгірша з можливих емоцій. Вона руйнує все навколо, піддавшись їй, ви відчуваєте себе безпорадним. Перестаньте бути жертвою, перестаньте відчувати жалість до себе і будьте щасливі.
Правило №2 – Будьте вдячні!
Сучасний світ сповнений суєти, і ми дуже рідко буваємо вдячні за ті блага, що він нам дарує. Прямо зараз подумайте про те, чому ви вдячні: сім'я, здоров'я, дім – все. Виявляйте подяку кожен день і будете щасливі.
Правило №3 – Частіше говоріть «Так»!
Всі ми кажемо «Ні!» занадто часто. Спробуйте говорити «ТАК!» усім подіям у житті частіше. Говорите «Так» емоціям, ситуаціям, суспільним подіям – і будете щасливі.
Правило №4 – Слідуйте за своїм станом блаженства.
Ким ви дійсно хочете стати? Слідуйте за своїм станом «блаженства» і будьте щасливі.
Правило №5 – Навчіться відпускати!
Емоції найчастіше заважають нам відчути щастя і свободу. Пам'ятайте про те, що ваші емоції – це не ви. Відпускайте небажані емоції, поставивши собі питання: «Чи можу я відпустити цю ситуацію?». Зробіть це і ви будете щасливі.
Правило №6 – Творіть добрі справи!
У доброти завжди дві грані. Проявляючи доброту, ви відчуваєте себе щасливіше і розповсюджуєте це відчуття на когось ще. Робіть більше «випадкових актів доброти» щодня – посміхніться кому-небудь, притримайте двері, купіть кому-небудь чашечку кави – і ви будете щасливі.
Правило №7 – Щастя можливе лише зараз!
Багато хто з нас проводять своє життя, перебуваючи де завгодно, але не в «теперішньому». Ми схиблені на своєму минулому або на своїх планах на майбутнє, тоді як реально існує лише теперішнє. Прийміть рішення бути щасливим СЬОГОДНІ.
Правило №8 – Не займайтеся накопиченням, наповнюйте життя подіями.
Дослідження показують, що матеріальні блага (різні покупки) роблять нас щасливими лише ненадовго. Життєвий досвід і переживання приносять в цілому більше радості. Тому, насолодіться відпусткою, відправившись на сафарі, вивчіть нову мову, приєднуйтеся до клубу танців – і ви будете щасливі.
Правило №9 – Цінуєте обидві сторони медалі!
Як часто ми намагаємося повністю «зануритися» у щастя і відкидаємо печаль? А адже обидві ці емоції лише різні сторони однієї медалі. Не можна знайти одине без іншого. Печаль – життєво необхідне явище. Не опирайтеся цим емоціям, і ви будете щасливі.
Правило №10 – Будьте більш товариськими!
Дослідження показують, що найбільш щасливі та успішні люди володіють широким колом спілкування. Скільки у вас друзів? Будьте активні, заведіть більше друзів, і ви станете щасливішими.
Правило №11 – Любіть більше!
Чим сильніше ви любите, тим щасливіше ви стаєте. Спробуйте дати трохи більше любові всьому, що вас оточує: друзям, родині, природі, навіть ворогам – відкрийте своє серце – подаруйте їм любов, і ви будете щасливі!
Правило №12 – Мрійте!
Мрії – це «свічки запалювання» вашого духу. Вони допомагають вам рухатися вперед. Про що ви мрієте? Подумайте про це, запишіть свої мрії. А потім реалізуйте їх, і ви будете щасливі!
Правило №13 – Намір задає напрямок!
Зазвичай відбувається саме те, чого ви очікуєте. Якщо ви не знаєте, куди прямуєте, вам підійде будь-яка дорога. Тому, висловіть найкраще намір для всього, чим ви займаєтеся, і ви будете щасливі.
Правило №14 – Погляньте на все по-новому!
Ми часто по-новому починаємо дивитися на життя, переживши втрату члена сім'ї або серйозну хворобу. Однак не чекайте, щоб життя нагадала вам про головне подібним чином. Згадайте про справжні пріоритети прямо зараз – будьте щасливі.
Правило №15 – Приймайте все «Як є».
Багато хто з нас витрачають час на те, щоб боротися з тим, що «є». Ми боремося з власними емоціями, зрощуючи в собі злість і обурення. Прийміть все, «як є». Змініть ситуацію, якщо можете, але, спершу, прийміть її і будьте щасливі.
Правило №16 – Робіть зарядку і правильно харчуйтеся!
Ви настільки щасливі, наскільки це дозволяє ваш стиль життя. Для оптимального рівня щастя спробуйте кожен день гуляти по 40 хвилин, їжте більше риби, горіхів, сиру. Насолоджуйтесь і ви будете щасливі.
Правило №17 – Смійся, танцюй і посміхайся!
Смійтеся над божевіллям в нашому житті. Влаштуйте веселощі і насолоду по максимуму. Оточіть себе щастям – красивою музикою, уроками танців, вечорами в колі друзів. Посміхайтеся і будьте щасливі.
Висновок
Знайти щастя набагато простіше, ніж ми думаємо.
Як ви вже напевно зрозуміли, воно насправді залежить не від того, що відбувається в нашому світі, а скоріше від того, що відбувається всередині нас.
Кожен з нас має здатність вмістити в себе нескінченне щастя, якщо тільки він захоче відкрити себе назустріч йому.
Пам'ятайте про те, що Сонце ЗАВЖДИ яскраво світить. Не припиняючи...
Справа лише в тому, що надто багато людей дивляться в небо - бачать на ньому сірі хмари. Вони концентруються на всьому похмурому і сумному. Люди занурюються в негативні переживання.
Використовуйте ці «правила» – вони є потужними методиками, які допоможуть вам позбавитися від «сірих буднів».
Ви станете більш розумною, більш наповненою, більш успішною і, звичайно ж, більш щасливою людиною.
Отже, прямо зараз ПОСМІХНІТЬСЯ!

"Зростаємо разом"

Шановні батьки!
Пропонуємо Вашій увазі серію статтей із журналу «Зростаємо разом». На сторінках журналу Ви знайдете практичні поради фахівців з розвитку і вихованню дітей від 3 до 7 років.
Наша спільна мета допомагати дітям рости щасливими й здоровими, активними, спортивними, чуйними й товариськими.

"Щоб дитина була палко зацікавлена навчанням, їй необхідне багате, різноманітне, приваблююче, інтелектуальне життя." (В.О.Сухомлинський)

"Найкращий спосіб зробити дітей хорошими - це зробити їх щасливими." (О.Уальд)

Похід у перший клас – одна із найголовніших подій у житті малюка. Як правило, до цього важливого дня всі батьки ретельно готуються. І готують свою дитину. Учать її писати, читати й рахувати. Купують портфель і шкільні приладдя.
Школа – це не тільки читання, писання або рахунок. Це цілий новий світ, до якого дитина теж повинна бути готова.

Батьки , чи готові ви до школи ?

В дошкільному дитинстві відбувається інтенсивний розвиток усіх пізнавальних психічних процесів, які в подальшому виступають першоосновою готовності дитини до школи‚ і найбільша роль у цей період в розвитку та становленні дитини належить батькам. Саме вони мають забезпечити своєму малюку найбільш сприятливі умови для розвитку і серйозно «працювати» в цьому напрямку, якомога частіше спілкуючись з дитиною. Чим раніше починається така взаємодія батьків з дітьми‚ тим краще‚ але хочу зазначити: ніколи не пізно почати таку батьківську «роботу».
Окреслимо кілька конкретних порад‚ які хоча й не охоплять цього багатогранного питання, але все ж таки допоможуть дорослим.

1.Для дитини Ви — зразок мовлення, адже діти вчаться мови‚ наслідуючи, слухаючи, спостерігаючи. Ваша дитина обов’язково буде говорити так‚ як Ви.
2. Дитина успішніше засвоює мову в той момент‚ коли дорослі слухають її‚ спілкуються з нею, розмовляють. Виявляйте готовність слухати. Якщо роль слухача Вас втомлює, якщо Ви поспішаєте, не забувайте: терпіння, виявлене Вами в дошкільний період‚ суттєво полегшить ваші проблеми в майбутньому.
3. Приділяйте дитині якомога більше часу. Саме в дошкільні роки закладаються основи впевненості в собі та успішного мовного спілкування поза сім’єю. Від ступеня раннього мовного розвитку залежатиме подальший процес росту дитини в школі.
4.Не забувайте, що мова та мовлення краще розвиваються в атмосфері спокою‚ безпеки та любові.
5. У кожної дитини свій темперамент, свої потреби, інтереси, симпатії та антипатії. Поважайте її неповторність.
6.Ставте для себе та для дитини реальні цілі. Ведіть і спрямовуйте її‚ але не підштовхуйте.
7. Забезпечуйте дитині широкі можливості користування кожним із 5 відчуттів: вона повинна бачити‚ слухати, торкати руками‚ куштувати на смак і відчувати різноманітні елементи навколишнього світу.
8.Допомагайте дитині розвивати дрібну моторику м’язів руки‚ аби їй було легше опановувати письмо. Для цього необхідно багато вирізати‚ малювати, зафарбовувати, будувати, складати невеликі за розміром деталі‚ зображення тощо.
9.Забезпечуйте всі можливості та умови для повноцінної гри дитини. Гра — це провідна її діяльність, це її робота. Л.С.Виготський зазначав: «Чим краще дитина грається, тим краще вона підготовлена до навчання в школі».
10. Допомагайте дитині осягнути склад числа. Немає необхідності, щоб дитина механічно могла лічити до 100 і більше. Нехай вона рахує до 10—20, але їй вкрай необхідно розуміти і знати‚ з яких чисел можна скласти 5, а з яких — 7 тощо. Це є основою понятійного розуміння основ арифметики, а не механічного запам’ятовування.
11. Працюйте з дитиною над розвитком її пам’яті, уваги‚ мислення. Для цього сьогодні пропонується багато ігор‚ головоломок, задач у малюнках, лабіринтів тощо в різних періодичних та інших виданнях для дітей.
12. Запровадьте для дитини вдома єдиний режим і дотримуйтеся його виконання обов’язково (всі члени родини).
13. Дитина повинна мати вдома певне доручення і відповідати за результат його виконання.
14. Необхідною умовою емоційно-вольового розвитку дитини є спільність вимог до неї з боку усіх членів родини‚
15. Не завищуйте і не занижуйте самооцінку дитини. Оцінюйте її результати адекватно і доводьте це до її відома.

ГКП"РОМАШКА"

поради психолога

"Зростаємо разом"

Комментариев нет:

Отправить комментарий

Сообщить о нарушении